Щороку 9 березня українці відзначають день народження Тараса
Григоровича Шевченка — поета, художника, драматурга, публіциста, мислителя,
який став символом українського національного відродження.
Залежно від епохи образ Тараса Шевченка набував різних рис:
це і бунтівник, який не добирав слів щодо імперського царя і його прислужників,
і борець за долю трудового народу, і пророк, рядки з творів якого актуальні
донині.
Тарас Шевченко обдарований не просто талантом, а
геніальністю. І геніальність Шевченка яскраво виявляється у багатогранності
його творчості. А найвищим його даром було поетичне слово — красиве, правдиве,
пророче, в якому Шевченко вперше в історії втілив суть української національної
душі, розкрив українську душу, осмислив минуле, сучасне і майбутнє України.
А найголовнішою мрією Тараса Шевченка було: «Щоб наше слово
не вмирало... Щоб огнено заговорило, щоб слово пламенем взялось, щоб людям
серце розтопило».
Тож головною темою літературно-музичної години спілкування
«Доростаємо серцем до Шевченка», яку підготувала і провела до дня народження
нашого батька Тараса бібліотекарка школи Шкворець Тетяна Олексіївна, і було
донести учням 7-Б класу (класний керівник Руденко Лілія Василівна) це мудре,
щире, «велике», «святе», «огненне» слово Шевченка до учнів-слухачів.
І, гортаючи сторінки геніального Шевченкового «Кобзаря»,
Тетяна Олексіївна закликала дітей торкнутися серцем і душею, вчитися і
вслухатися у це величне слово поета. Тож поезії Тараса Григоровича на заході
читалися і бібліотекаркою Тетяною Олексіївною, і чудовими, талановитими дітьми
Кузнєцовою Соломією і Шкодою Альоною — душевно, натхненно, вони «палахкотіли»
словом Шевченка.
Діти також заслухалися і піснями на слова Тараса Шевченка,
адже пісенна спадщина поета налічує сотні творів: від прекрасних романсів до
сучасних рок-композицій, які звучать і на різних фестивалях, і звучали під час
буремних подій на майданах, де українці відстоювали свободу і незалежність
України.
Бібліотекарка прагнула донести учням актуальність
Шевченкового слова, яке пройняте любов’ю і тривогою за долю України, і щоб всі
ми, нині сущі, пам’ятали Шевченків безсмертний заповіт:
«Свою Україну любіть,
Любіть її... во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Отже, частіше читаймо Шевченка — і не лише очима, а й
серцем. Це буде найдостойнішим пошануванням найвищого генія нашої землі.